Проект « Леонід Куценко: людина, яка створила сама себе»

П Р О Е К Т
Презентація – дослідження життя і творчості Л.В.Куценка.
НТУ «Патріот» секції (історія України та краєзнавство» гуртка ПНЗ Смолінського НВО «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – гімназія – позашкільний навчальний заклад»
Керівник секції: Калашник Тетяна Степанівна
Контактний телефон : 0986419639
Проект сдосліджували та створювали члени гуртка – секції НТУ «Патріот» .
  •  Редактори проекту:
    Слуцька Олександра, Шульгін Ігор
  •  Художник: Зіньковський Євген
Географічна територія: Кіровоградська  область.
Проект створювався для широкого загалу.
Завдання проекту:
  • Детальне вивчення життя і творчості літературознавця, розкриття діяльності як ученого-дослідника, відкривача багатьох забутих імен видатних діячів України.
  • Виховання почуття національної гордості та патріотизму;
  • Розвиток навичок краєзнавчої та дослідницької роботи.
Основні результати реалізації проекту:
  • Учні, які приймали участь у створенні проекту, ознайомилися з матеріалами, що висвітлюють життя та творчі здобутки
відомого краєзнавця, літературознавця, професора Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Винниченка ,
лауреата  літературної премії ім. Є.Маланюка та премії фонду Воляників - Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью-Йорку (2003), лауреата багатьох премій, автора понад трьохсот наукових праць – Леоніда Васильовича Куценка.
Перспективи розвитку проекту:
         Увіковічнити пам’ять Леоніда Куценка, який кропіткою працею видобував із забуття імена українців, збагачував історичний арсенал Кіровоградщини.
« Леонід Куценко: людина, яка створила сама себе»

код 2 004
                                    ( 15.02.1953р. – 22.12.2006р.)                                                               
                         Залишив добрі справи і до предків рушив, в яких до рідної землі любові міць здобув ! Жаль обіймає тіло й душу, та вдячні долі ми, що ти з нами був.
                                                                                              Алла Ярмолюк
  Людське життя… Неповторне і звичне,радісне і сумне,сповнене глибоких переживань, солодке як мед, і гірке як полин, переплетене червоними і чорними тонами. Життя людини оцінюється тим, що вона зуміла чи встигла зробити, як слід залишити по собі. Про це сучасний поет Микола Луків сказав так: «Що вона зробила, що змогла,  скільки сил у неї вистачило, щоб на світі більше щастя стало.»
    Сьогодні ми хочемо познайомити вас із людиною, чия постать безперечно заслуговує на те, аби пам’ять про нього жила в душах і серцях людей.      
          Ця людина – відомий краєзнавець, літературознавець, професор КДПУ, лауреат літературної премії ім. Євгена Маланюка та премії фонду Воляників – Швабінських при Фундації Українського Вільного Університету в Нью – Йорку (2003 р.), лауреат багатьох обласних літературних премій, автор понад трьохсот наукових праць.
    Його ім’я – Леонід Васильович Куценко
    Дуже нелегко вкластися в декілька хвилин, говорячи про Леоніда Васильовича, або «Льончика»,  як його називала вся жіноча половина інституту, а згодом університету, починаючи зі студенток і закінчуючи викладачками. Про таких людей можна сказати однією фразою «Він був геніальним», або ж розповідати довго і детально. Про нього хочеться думати тільки так, яким він був у житті: сонячний, мудрий, чесний, завжди з посмішкою. Леонід Васильович був мрійником, вірив у казку і намагався творити казку із життєвої прози. Його очі завжди світилися добротою, кожної хвилини він готовий був допомогти, порадити,  підставити своє плече. І хто знає, скільки б він ще встиг зробити і написати за ці роки, які його вже немає з нами, аби доля розпорядилася по - іншому життям цієї чудової людини і глибокого науковця. Ми впевнені, що і сьогодні йшли б до нього за порадою допомогою, за оригінальними автографами ( які, до речі ніколи не повторювалися).
    Колись один учений сказав: «Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожного дня». І це дійсно так. Леонід Васильович -  це людиною з великої  літери. Це людина, як створила сама себе. Створила своїм розумом, своєю наполегливістю, своїм умінням любити людей.
    З’явився на світ 15 лютого 1953 року в селі Вільхове Ульянівського району на Кіровоградщині «завдяки батькові – Куценку Василю Никоновичу та мамі Куценко Варварі Федотівні, у сім’ї педагогів»
    «В дитинстві ріс звичайним хлопчиком, хіба що був більш допитливішим і непосидючішим, ніж його однолітки. Був душею шкільного товариства» - так говорила про нього його перша вчителька. Дуже любив свою річку Синицю і міг пропадати на ній днями.
          Мріяв вступити на історичний факультет Київського університету      ім. Т.Г. Шевченка. Але доля розпорядилася по іншому: за порадою старшого брата Володимира, він після служби в армії став студентом філологічного факультету Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна (нині університет ім.В. Винниченка). У стінах рідного вузу знайшов своє покликання. Після закінчення навчання – отримує посаду викладача кафедри літератури. Умілий, енергійний, надзвичайно працьовитий, Леонід Куценко, займає посаду замісника декана, а згодом очолює філологічний факультет, стає душею колективу.
    Якось брат Володимир подарував йому збірку поезій Євгена Маланюка, видану в Нью – Йорку. На той час найталановитіший поет української еміграції минулого століття був дуже небезпечним ворогом радянської ідеології. Леонід Васильович відчувши величезну енергетику Маланюкового слова, починає пошук слідів земляка.
    Спочатку Новоархангельськ – батьківщина Маланюка. Не раз у цьому степовому козацькому краю бував Куценко. Перші приїзди вимагали і наполегливості, і терпіння, і навіть мужності. А потім титанічна праця, іноді надлюдські зусилля, самообмеження у всьому у ті нелегкі 90 роки вели дослідника до Санкт-Петербурга, Чехії, Польщі, до далекої Америки. Зустріч з сином Маланюка Богданом, наукові відкриття в американських бібліотеках допомагають Леоніду Васильовичу осягнути й осмислити творчий доробок митця.
         
    Сьогодні, завдяки зусиллям Куценка у центрі Новоархангельська є пам’ятник поетові – земляку, а одна зі шкіл носить його ім’я.
         Шлях до Є. Маланюка починався для Леоніда Васильовича з літературного краєзнавства. У 1993 році у світ вийшла перша окрема книжечка – збірка етюдів під назвою «Боян Степової Еллади», в якій ішлося про єлисаветградський період життя та перші роки еміграції поета. Про його батьків та дитинство. Автор прагне простежити долю письменника-вигнанця, причини еміграції, умови життя в чужому краї далеко від України. Цінними є копії фото документів, що поміщені на сторінках книги. Твір містить п’ять етюдів з життя Маланюка. Наступне десятиліття виявилося надзвичайно плідним для Куценка в маланюкознавстві : численні статті, збірки творів поета, упорядником і автором передмов до яких він був, монографії, книги. Водночас дослідник не полишав свого ще студентського захоплення краєзнавством і продовжував вивчати історію рідного краю в постатях і долях його найяскравіших представників. Окрім того, що фактично кожна праця про Є.Маланюка містила цілі розділи з історії Єлисаветградщини, з-під його пера періодично виходили наукові роботи краєзнавчого характеру.
     Як істинний пошуковець, професор Куценко був одержимий у своїй роботі. Якась неймовірна сила й натхнення охоплювали його, коли він брався за дослідження, пов’язані з історією рідного краю: місяцями просиджував в архівах, перебираючи й прочитуючи кожен аркушик, проходив десятки, сотні кілометрів, зустрічався й говорив з тисячами людей, аби знайти хоч тоненьку ниточку до розгадки тієї, чи іншої таємниці. А на таємниці в нього був особливий нюх, він інтуїтивно відчував щось невіднайдене, недоведене, недоказане й не міг заспокоїтися, поки не докопувався до істини.  
        Перщі дослідження Куценка з літературного краєзнавства з’явилися в середині 80-х років  минулого століття, згодом вони увійшли до книги «Благословенні ви сліди» (1995р.), назвою якої стали рядки з поеми Максима Рильського «Слово про рідну матір», написаної у роки Великої Вітчизняної війни, коли поет бачив «Порятунок народу і нації» у наймасштабніших особистостях, які вписали наш народ у вічність. Так само й автор книги звертається переважно у минуле, до тих постатей, які творили нашу духовну культуру. Хутір Надія, компаніївський степ і Нечаївка  Юрія Яновського, Рівне Івана Микитенка, Гуляйполе Миколи Зерова,  Зінов’євськ  Миколи Куліша, Новоукраїнка  Миколи Вороного, Підлісне Гната Юри – це ті місця з якими пов’язана ціла епоха в літературі і в культурному житті не лише Кіровоградщини, а й усієї України.  
       Наступною працею під назвою «Так розчахнулось дерево родини»  автор прагне переповісти сімейну драму Маланюків : син Маланюка Богдан на довгий час був розлучений із батьком, зла доля не дозволяла родині жити разом. Єдиним засобом зв’язку людей, які жили в різних світах і на різних континентах, було листування. Тут вперше друкуються листи Євгена Маланюка до сина, спогади Богдана Євгеновича про батька.
        У збірці «Князь духу» автор збирає статті про Маланюка, які друкувалися на сторінках періодичних видань. Літературознавець простежує історію віршів, народжених захопленням і коханням митця, географію мандрівок поета і його зустрічей з людьми. Цікавими і щемливими є матеріали про історію кохання поета до Наталі Лівицької-Холодної.
         Леонід Васильович фактично відкрив Україні її геніального поета, в якійсь мірі Шевченка ХХ століття. То була каторжна робота – але він це зробив. Він був справжнім патріотом, він ніколи не вважав себе героєм, а просто робив те, що веліло серце.
          У день зимового сонцестояння, 22 грудня 2006 року, коли зима повернула на літо, трагічна мить надвечір’я  забрала на свої янгольські крила душу людини, як вміла любити і дарувала любов. Виходячи з дому він навіть не виключив комп’ютер: вибіг на хвилинку передати книгу – вибіг, щоб не повернутись. Його збила машина, а інша переїхала на одній з магістралей міста.
    Документи з кіровоградських архівів свідчать, що саме на місці аварії колись розміщувався міський цвинтар, а на проїзній частині поховані священики і монахи.
         Доля розпорядилася так, що назавжди він для нас залишиться
53-річним, сповненим творчих задумів та ідей.  15 лютого, у день його
60-річчя, презентували спогади, листи, пам’ять про Леоніда Куценка, які були згодом зібрані в книгу Івана Задої «Я обрав свій шлях…». Як влучно наголосив один із організаторів і ведучий презентацій письменник Василь Бондар, «це особлива дата, бо в цей день народився особливий чоловік».
           Хочеться зачитати кілька спогадів про цю видатну людину, які ввійшли до цієї збірки.
          «Коли ми познайомились, Льоня Куценко був імпульсивним, життєрадісним, енергійним юнаком. Він не дозволяв своїй душі лінуватись. Йому було притаманне загострене почуття відповідальності за взяту на себе роботу.»
                                                                  В.Є.Панченко, колега, друг.
            «Навчалася я з Леонідом Куценком на одному курсі. Запам’ятався з перших днів: трохи старший за віком, серйозний. Завжди допоможе. Його погляд світився такою добротою і ніжністю, що запам’ятався назавжди. Годинами міг переповідати історію нашого краю.»
                                                                  Л.Григораш, однокурсниця.
             «Для нас він був і батьком і товаришем. Називали ми його ніжно: «Наш Льончик». Дуже його любили, поважали. Вражав своєю ерудицією. Був титаном праці. Сам був цілеспрямованим і нас навчав упевнено йти до поставленої мети. Не терпів фальші і брехні.»
                                                                  Г.Нагірна, студентка.

           

          
Використана література:
  1. Куценко Л. «Благословенні ви сліди…»/ Леонід Куценко. – Кіровоград: Центрально – Українське видавництво, 1995. – 104с.
  2. Куценко Л. «Ні, вже ніколи не покаюся…» (Евген Маланюк: - історія ісходу)./ Леонід Куценко. – Кіровоград: бібліотека журналу «Вежа», 1997.- 112 с.
  3. Куценко Л. Наталя Лівецька-Холодна . Нарис життя і творчості. – К.: Спадщина, 2004. – 104с.
  4. Шевченко С. Літописець історії рідного краю/ Сергій Шевченко// «Я обрав свій шлях…» : Леонід Куценко у спогадах, листах, пам’яті / упоряд., підгот. Текстів та прим. І.М.Задої, - Одеса: Астропринт,
2012.- 108 с.
 

Комментариев нет:

Отправить комментарий